"Вчитель як особистість формується впродовж усього життя" В.О. Сухомлинський

У соціокультурному розвитку України дедалі яскра­віше виступає особистісно-гуманна орієнтація освіти, яка має сприяти становленню духовно зрілої, вільної та творчої особистості. Практична реалізація цих завдань насамперед залежить від учителя, його вміння глибоко усвідомлювати роль і місце освітніх процесів та систем у світовому культурному руслі; впевнено орі­єнтуватися у феноменах науки та соціальних явищ віртуозно поєднувати глибокі фундаментальні знання та ретельну педагогічну підготовку. А це можливо ли­ше завдяки безперервному оновленню ним знань, йо­го постійному самовдосконаленню та самоосвіті.

Концепція педагогічної освіти визначила своєю метою «формування вчителя, який здатний розвивати особистість дитини і зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах осві­ти різного типу». Тому особливого значення в наш час набуває проблема самоосвіти вчителів, спрямована саме на їхній професійний саморозвиток.

Поняття «професійний саморозвиток» є центральним у педагогічній психоло­гії і визначається як складний інволюційно-еволюційний поступ, у ході якого відбуваються прогресивні й регресив­ні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. Зокрема за Л.С. Виготським, «розвиток є не­перервним процесом саморуху, що характеризується пе­редусім постійним виникненням утворенням нового, чого не було на попередніх етапах.

У психолого-педагогічній літературі виділяють два напрями саморозвитку особистості — самовиховання (виховання волі, якостей, рис характеру, певної поведінки) та самоосвіта (розумове виховання, інтелектуальне зростання, нако­пичення знань). Самоосвітню діяльність учителя, провідну форму інтелектуального розвитку особистості та вдосконалення педагогічної майстерності, Передбачає не лише накопичення нової інформації, а й системне осмислення цієї деформації, її ін­теграцію з наявними знаннями.

Ефективним шляхом здійснення самоосвітньої діяльнос­ті вчителя в єдину систему дій директора школи, його заступника та вчителів; виявлення та задіяння психолого-педагогічних факторів, які б викликали у педагога бажання творчо й результативно працювати, постійно прагнучи до професійного та духовного зростання.

Ретельне дослідження педагогічної спадщини видатного педагога дали змогу зробити висновок, що Василь Олек­сандрович теоретично обґрунтував та експериментально перевірив у роботі керованої ним школи основні етапи організації самоосвітньої діяльності вчителів: установчий, практичний, підсумковий.

Систематичне відвідування занять на курсах, ділові та ро­льові ігри, форми методичної роботи не розв'язують повністю складної проблеми підвищення кваліфікації вчителів, тому що навіть найдоскона­ліша колективна система методичної роботи не може врахувати індивіду­альної потреби вчителя в новітній інформації, ознайомити його з необхідною літературою з фаху. Отже, виникає потреба в самостійній роботі вчителя.

Самоосвіта є елементом виробничої діяльності кожного вчителя, який вільно обирає матеріал, прийоми й засоби роботи над собою. Такий прин­цип організації самоосвіти — поєднання її обов'язкового характеру з доб­ровільно обраним змістом — найбільше виправдав себе.

 

У процесі самоосвіти реалізуються основні дидактичні принципи вчення — систематичності, послідовності, наступності, зв'язку з практикою тощо.

Основні принципи самоосвітньої роботи:

1. Взаємообумовленість цілей, сутності, змісту, структури методичної ро­боти й суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип, зокрема, вимагає єдності ідейно-політичної і професійної підготовки педа­гога, посилення уваги до методологічних знань.

2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації і професій­ної майстерності працівника впродовж педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання предмета та поєднання теоре­тичної підготовки з оволодінням уміннями й навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчас­не отримання наукової інформації, рекомендацій науки та передового досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, ди­ференціація змісту й методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи й курсової підготовки.

 

7. Взаємозв'язок методичної роботи з творчими пошуками окремих учи­телів і колективу в цілому.

Класифікація методико-педагогічних заходів:

Вивчаючи творчу лабораторію вчителя, атестаційна комісія здійснює насамперед всебічний, максимально глибокий аналіз організації та ре­зультативності навчально-виховного процесу. Таким чином, атестація спрямована на поліпшення практичної діяльності педагога, яке немож­ливе без відповідного рівня його теоретичної підготовки. Виконуючи свою контрольно-діагностичну та регулятивно-корекційну функції, адмі­ністрація школи та атестаційна комісія мають на меті забезпечити повно­цінний контроль за цим процесом.

Підґрунтя для атестаційного етапу формується в основному між ате­стаціями. Для більшості вчителів ці проміжки часу найчастіше збігають­ся з міжкурсовими періодами, і на них припадає найбільший обсяг са­моосвітньої роботи. Тому так багато важить грамотне та доцільне її пла­нування.

У нашій школі дотримуються певних засад самоосвіти. Виконання зазначених положень дає змогу об'єднати розрізнені самоосвітні заходи у досить струнку систему, орієнтовану на розв'я­зання загальношкільної проблеми, над якою працює педагогічний ко­лектив.

Для того, щоб система самоосвіти була гнучка, гнучкою має бути і система методичної роботи. Маючи це на увазі, ми використовуємо на практиці таку класифікацію методико-педагогічних заходів.

І група - Підсилення практичного напряму:

• навчальні семінари на базі відкритих уроків;
• розв'язання проблемних педагогіко-дидактичних завдань;
• інструктивно-методичні консультації і наради;
• уроки-тренінги;
• співбесіди з вчителями.

II група - Підсилення наукового напряму:

• психолого-педагогічні семінари;
• презентації педагогічних новинок;
• проблемні семінари;
• педагогічні читання.

III група - Колективна творчість, оприлюднення індивідуального доробку:

• випуск методичного бюлетеня;
• випуск методичних знахідок;
• круглий стіл.

IV група - Заохочення вчителів до активної творчої діяльності:

 

• предметні тижні
• узагальнення педагогічного досвіду;
• «ділові ігри, конкурси професійної майстерності та інше.

Активізація пізнавальної діяльності

1. Забезпечення умов для активної творчої роботи, розвит­ку пізнавального інтересу учнів.

2. Проблемний підхід в активізації процесу пізнання.

3. Форми активного навчання школярів.

4. Прийоми роботи з додатковими джерелами на уроці та в позаурочний час.

5. Самоосвіта, самонавчання, самовдосконалення шко­лярів.

6. Визначення пізнавального інтересу учнів за критеріями:

• наявність таких запитань до вчителя, які потребують вияснення причинно-наслідкових зв'язків і розкриття законо­мірностей;
• пошукова активність, що проявляється в ініціативності і самостійності учнів;
• уміння учнів самостійно розв'язувати пізнавальні зав­дання, виконувати тренувальні вправи, знаходити вихід з про­блемних ситуацій;
• підвищений інтерес до теоретичних знань;
• різновидність навчальної роботи.

7. Умови розвитку пізнавального інтересу учнів:

• зв'язок нового матеріалу з раніше набутими знаннями;
• навчання повинно бути важким, але посильним для учнів;
• цікавіше працювати, коли робота перевіряється і част­іше оцінюється;
• яскравість навчального матеріалу, емоційна реакція і зацікавленість самого вчителя діють на учнів, на їх відношен­ня до предмета.

8. Стимулювання пізнавальної діяльності та ін.

Інтеграція змісту освітньої підготовки учнів

• Інтеграція — обернений процес диференціації;
• рівні інтеграції;
• інтеграція предметів в сучасній школі;
• обов'язкова і основна вимога інтеграційного викладан­ня - підвищення ролі самостійної роботи учнів;
• інтегративні дні, методика їх проведення та ін.

Методи активного навчання

• Суть активного навчання.
• Психологічні основи активного навчання школярів.
• Підготовка учнів до активного засвоєння нових знань.
• Використання дидактичних ігор.
• Нестандартні форми проведення занять.
• Навчання на конкретних ситуаціях, дослідах.
• Використання наочних посібників, динамічних моделей, ТЗН.
• Вивчення навчального матеріалу блоками.
• Проблемний підхід до навчання.
• Види вправ.
• Виконання творчих завдань та їх захист, тощо.

Методи активного навчання

• Суть активного навчання.
• Психологічні основи активного навчання школярів.
• Підготовка учнів до активного засвоєння нових знань.
• Використання дидактичних ігор.
• Нестандартні форми проведення занять.
• Навчання на конкретних ситуаціях, дослідах.
• Використання наочних посібників, динамічних моделей, ТЗН.
• Вивчення навчального матеріалу блоками.
• Проблемний підхід до навчання.
• Види вправ.
• Виконання творчих завдань та їх захист, тощо.

Організація самостійної роботи учнів

• Суть самостійної роботи.
• Види самостійних робіт.
• Класифікація самостійних робіт відносно мети застосу­вання.
• Вимоги до самостійних робіт.
• Самостійна робота з підручником, додатковою літера­турою.
• Особливості використання самостійних завдань при вив­ченні нового матеріалу.
• Творча самостійна робота.
• Домашня самостійна робота.
• Використання ТЗН при організації самостійної роботи.
• Контроль за виконанням самостійних робіт та ін.

Лекційно-практична система навчання

1. Характеристика лекційно-практичної системи навчання.

2. Класифікація уроків за їх типами.

3. Тематичне планування і корекція завдань уроків різних типів.

4. Роль і місце підготовчих уроків у лекційно-практичній системі.

5. Методика проведення:

· уроків з засвоєння нових знань лекційно-практичної системи;

· уроків удосконалення знань, формування вмінь та на­вичок учнів (уроки-практикуми);

· уроків узагальнення і систематизації знань (уроків-семінарів):

· уроків корекції знань і консультацій;

· контрольно-залікових уроків;

6. Контроль за діяльністю учнів при лекційно-практичній системі навчання та ін.

Розвиток логічного мислення школярів

· Загальна характеристика мислення.

· Особливості логічного мислення.

· Педагогічні прийоми розвитку логічного мислення.

· Роль проблемного навчання у розвитку логічного мис­лення.

· Диференціація та інтеграція навчання — один із шляхів формування вміння аналізувати, порівнювати.

· Види практичних робіт, вправ з розвитку пам'яті, мис­лення.

· Роль уроків систематизації та узагальнення знань у розвитку логічного мислення школярів та ін.

Виховання інтересу до вивчення предмета

· Врахування індивідуальних особливостей учнів, їх здібно­стей, інтересів, бажань при викладанні предмета.

· Педагогічне співробітництво вчителя і учнів.

· Створення ігрових ситуацій на уроці.

· Практична спрямованість викладання.

· Елементи досліджень, спостережень у процесі навчання та ін.

Нестандартні уроки

· Різні види уроків та їх методика проведення.

· Використання додаткових джерел у побудові нестандар­тного уроку.

· Психологія спілкування учителя і учня при проведенні нестандартного уроку.

 

· Нестандартний урок — одна із форм розвитку творчих здібностей учнів та ін.

Роль краєзнавства у вихованні учнів

1. Науково-педагогічні основи шкільного краєзнавства:

• розвиток краєзнавчих ідей у вітчизняній педагогіці;
• теорії шкільного краєзнавства К.Д.Ушинського;
• "Рідне слово"— класичний приклад використання крає­знавства у вихованні учнів;
• краєзнавство — важливий елемент педагогічної систе­ми А.С.Макаренка та В. О.Сухомлинського;
• краєзнавчо-туристські експедиції в Україні;
• використання краєзнавчого матеріалу на уроках та в позакласній роботі;
• краєзнавство — важливий засіб здійснення міжпредметних зв'язків у навчанні.

2. Основні напрями і зміст краєзнавчої роботи в школі:

• вивчення історії рідного краю;
• вивчення соціально-економічного розвитку краю;
• вивчення природи і здійснення заходів щодо її охорони;
• учнівські краєзнавчо-туристські об'єднання (гуртки, секції, краєзнавчі товариства, клуби, "круглі столи");
• форми туристської краєзнавчої роботи (подорожі, про­гулянки в природу, екскурсії, багатоденні походи, експедиції, туристські зльоти).

3. Краєзнавчо-туристська робота (основні напрями):

• "Моя земля — земля моїх батьків";
• "Мій край—моя історія жива";
• "Моє рідне село (місто)";
• "Рідна мова — пісня солов’їна";
• "Струни серця";
• "Кришталеві джерела";
• "Роде наш красний, роде наш прекрасний".

4. Краєзнавство — один із напрямків патріотичного ви­ховання школярів.

Виховання громадянина-патріота

• Формування в підростаючого покоління системи цінно­стей громадянина.
• Виховання громадянськості на ідеях української держав­ності.
• Формування національної честі і гідності, позбавлення комплексу приниження, меншовартості.
• Ознайомлення учнів з державною символікою.
• Виховання почуття обов'язку, відповідальності; совісті, мужності, здатності захищати свій рідний край.
• Народна педагогіка про виховання громадянина-патріо­та.
• Формування людини-патріота в активній практичній діяль­ності.
• Роль краєзнавства у патріотичному вихованні та ін.

Морально-етичне виховання

• Модель морально-етичної поведінки дитини.
• Діагностування морально-етичних цінностей особис­тості.
• Вивчення мотивів негативних вчинків учнів, нейтралі­зація порушень поведінки, дисципліни тощо.
• Активні форми роботи вчителя з формування морально-етичних норм в учнів.
• Психологія спілкування учителя і учня у процесі спільної діяльності.
• Спільна робота вчителя із сім'єю з питань мораль­но-етичного виховання дітей та ін.

Естетичне виховання

• Мета та головні напрямки естетичного виховання.
• Вплив різних видів мистецтва на рівень вихованості.
• Пошук шляхів до свідомого творчого процесу.
• Форми роботи з естетичного виховання учнів.
• Роль художнього слова в естетичному вихованні.
• Набуття емоційно-естетичного досвіду спілкування з природою за принципом: від спостереження до діяльності.
• Роль сім'ї в естетичному розвитку дитини.
• Українська народна естетика і її роль у вихованні дітей та ін.

Формування особистості учня

• Визначення моделі формування особистості учня.
• Діагностика особистісного розвитку дитини, анкетуван­ня та обробка даних.
• Критерії і рівні сформованості особистості школярів.
• Психолого-педагогічні спостереження за діяльністю й поведінкою учнів.
• Робота з учнями, схильними до негативних вчинків.
• Педагогічні консиліуми.

У процесі роботи над методичною темою вчитель знай­омиться, як вирішена обрана ним проблема в науці, співставляє власний досвід викладання. Це дуже важливий етап робо­ти вчителя над методичною темою, оскільки співставлення свого досвіду з досвідом, описаним в літературі, — основа самоосвіти. На цьому етапі вчитель аналізує різні точки зору на вирішення тієї чи іншої проблеми, визначає власну пози­цію. Зіставлення власного досвіду викладання з ідеями, мето­дами, прийомами, які є в методиці, дає змогу вчителю визна­чити, що він уже знає і що може зробити з даної проблеми, що принципово нове є у його практиці, у чому він може взяти з того, що є в книгах, і, врешті-решт, чим він ще не оволодів своїй практичній роботі.

Необ­хідний етап у роботі над методичною темою — конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викладання, а також перевірка його ефективності, одержаних результатів викладання.

Дуже суттєвим, на наш погляд, є думка про оформлення учителем наслідків роботи над методичною темою у письмовому вигляді. Яка структура письмової роботи?

1. Обґрунтування вибору проблеми, визначення її місця у системі важливих ідей і закономірностей методики викла­дання предмета.

2. Аналіз літератури з теми.

3. Опис власного досвіду роботи в рамках обраної теми, який вбирає в себе як власні досягнення, так і все ще, що відображено у літературі).

4. Опис результатів викладання.

5. Висновки з виконаної роботи — чи вважає вчитель тему повністю освоєною, чи продовжуватиме над нею робо­ту, в якому напрямі, які нові питання в рамках даної теми вважає необхідним розглянути.

Отже, робимо висновок:

Безперервна освіта вчителя здійснюється, в першу чергу, шляхом самоосвіти — цілеспря­мованої, систематичної роботи над підвищенням професійної кваліфікації. Потреби в самоосвіті у кожного вчителя свої, специфічні, оскільки на них впливають різні фактори, а саме: особистість учителя, його інтереси, наукова і педагогічна підготовка, загальноосвітній і культурний рівень; власна педагогічна робота і її результати, оцінка його роботи іншими вчителями, керівниками школи, інспекторами і методистами, учнями і їхніми батьками.

Керівники навчально-виховних закладів повинні створювати необхідні умови вчителям для самоосвітньої роботи, навчання, дати можливість їм самостійного вибору основних напрямів роботи з урахуванням як потреб навчального закладу, так і їх потреб; інформувати вчителів про досягнення психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду тощо.

Все це сприяє вдосконаленню професійної майстерності вчителя, вдосконаленню педагогічної діяльності з реалізації науково-методичної теми.

Науково-методична проблема школи чи району спонукає до нових розробок шляхів, підходів, технологій, форм вчення, узагальнення і впровадження в педагогічну практику ідей, які недостатньо вивчені. А це значить, що є не­гідність для керівника творчо мислити і такий емоційний творчий заряд передавати своїм колегам.

 

Вважаємо за краще керівнику школи мати індивідуальне творче завдання з науково-методичної проблеми школи. Тоді паралельно йде індивідуальна й колективна робота над проблемним питанням (теоретичне вивчення і впровадження в практику).